4 октября 2011  

З чого складається шматочок степу? В один казан — трохи пекучої блакиті неба, багато сонця, ще можна додати відчуття гарячої сухої землі під босими нога- ми та подих гірського вітру на обличчі (але не такого, як буває у місті і не того, що дме з моря — а того, що народжується між скелями). Акцентом — запах полину з ледве чутною нотою водоростей та ялівцю, на додачу ще трішечки пташиних пісень і, на останок — відчуття свободи, впевненість, що вмієш літати не тільки донизу, але й догори...

подробнее >>

7 октября 2011  

В наш век  глобальных потрясений, информационной перенасыщенности, когда художники пытаются всеми средствами  воздействовать на  и без того раздраженную психику  человека, картины Алексея Храпко  предназначены для другого. Они заставляют нас чувствовать и думать.... 

подробнее >>

  

СТАТЬИ

Шлях до Гори

З чого складається шматочок степу? В один казан — трохи пекучої блакиті неба, багато сонця, ще можна додати відчуття гарячої сухої землі під босими ногами та подих гірського вітру на обличчі (але не такого, як буває у місті і не того, що дме з моря — а того, що народжується між скелями). Акцентом — запах полину з ледве чутною нотою водоростей та ялівцю, на додачу ще трішечки пташиних пісень і, на останок — відчуття свободи, впевненість, що вмієш літати не тільки донизу, але й догори... З останнім варто бути обережним, бо це відчуття захопить і не відпустить, а тоді всяке може статись. Можна навіть вирішити, що життя — вічне, що можна дозволити собі бути щасливим, що час можна зупинити, а за першим перехрестям — диво. Чи мало ще чого можна надумати, задивившись на шматочки степу та літа з полотен Олексія Храпко. Дійти до самотнього дерева на картині “Дерево на пагорбі”, вдихнути аромат “Квітучого поля”, зазирнути за молоком у “Гірське селище”. Випити вина з “Келиху”, поговорити про вічне з “Мудрецем”. Це віконця до іншого виміру, іншого, особливого бачення світу. Портрети речей і портрети явищ. Живопис художника виходить за рамки сюжетності і оповідності та водночас провокує нашу уяву розповідати, або згадувати власну історію при погляді — не “на”, але “в” картину.
     Що таке “актуальність”?.. Що таке “сучасне мистецтво”?.. Чи можна вважати творчість матеріальною настільки, аби створювати для неї рамки та давати конкретні назви, аби визначати точні координати?
     Творчість Олексія та Ганни Храпків може здатися безсюжетною: це не оповіді, чи історії, звідси не винесеш ніякої моралі окрім тої, що підкине власне “я” глядачеві.
     Та все ж дивно — як безсистемне, на перший погляд,  нагромаждення плям та ледве позначені контури предметів, створюють таке повне у своїй завершенності, але безкінечне у фантазії, полотно?.. Філософський камінь живопису — бачити саме те місце, куди треба нанести саме той колір — вони вже мають на початку свого спільного творчого шляху. 
     Художники не бояться бавитись із кольором, використовувати нові гами, поєднувати у ледве помітній пропорції або навпаки — користуватися майже чистими відтінками.
     Окремо зазначити можна серію портретів речей. Так, звичайні речі — кухоль, турка, плоскогубці, чайник, люлька... Але ці роботи важно назвати натюрмортами, бо натура на них не мертва — жива. Не видно хазяїна “Кухля з котами”, але відчувається — зараз прийде по своє молоко з кавою.  “Три груші” недовго лежатимуть на сонці, дуже скоро стануть солодким спогадом... Художники відкривають світ життя звичайних речей і доводять, що старий мідний чайник, або таки потрібні у будинку, але такі непомітні пласкогубці, можуть не лише “позувати” для навчальних начерків, але й бути моделями для творів самодостатніх та завершених. Олексій, як і будь-який художник, напевне, звертається також і до релігійних тем, але і тут яскраво виражається його власний стиль. Янгол у “Різдвяній ночі”, “Марія та дитя”, “Різдво” — ці роботи позбавлені навмисної релігійності. Та й релігійності позбавлені, відверто кажучи. Але віра та відчуття присутності втручання “згори”, коли руку художника скеровує, чи то божественне провидіння, чи то самі музи, — відчувається дуже сильно.
     Живопис Ганни Храпко здається трохи м”якшим, лінії — виразнішими, а полотна — ніжнішими. Якщо твори Олексія можна порівняти з полуднем, то твори Ганни — це світанок.
     ...Можна з фотографічною точністю перелічити всі віконця нічного міста. Можна зкопіювати кольорову гамму неба у той чи інший момент. Можн

а випестувати пухнасті та рум”яні боки абрикосів, відтворити кожен білий гребінець на морських хвилях.. Але чи передасть це все настрій та емоції, що змінюються майже кожної миті? Твори молодих художників мають властивість передавати головне — Настрій, бо вони живуть власним життям, точніше, життям глядача, який може отримувати різні враження та різні асоціативні образи в залежності від власного стану.

      Коли переплітаються не лише творчі шляхи, але й життєві, складно розділити образи на дві купки. Складно та непотрібно. Навіщо? І так — цікаво. “Головне — щоб було цікаво”, — так самі митці кажуть про свої пошуки та творчий здобуток. “Найцікавіше часто знаходться прямо перед очима. Головне побачити звичайне у незвичайному світлі. Часом для цього достатньо змінити кут зору”. Подружжю художників не лише вдається бачити це незвичайне у звичайному, але й ділитися із глядачем своїм власним баченням простих, але таких гарних шматочків самого життя.

 

Ольга Харченко, мистецтвознавець